Законопроект розроблено з метою посилення державних гарантій безпеки дітей від зовнішніх і внутрішніх загроз у всіх сферах життєдіяльності.

Законопроектом передбачається, що охорона дитинства є однією з важливих сфер національних інтересів України, від яких залежить сталий розвиток суспільства; збереження та зміцнення інституту сім’ї, створення умов для повноцінного життя і розвитку дитини, її безпеки, благополуччя, зростання в сімейному оточенні є пріоритетами національних інтересів (зміни до статей 1, 6 Закону).

При цьому пропонується визнати, що зростання небезпеки для життя і здоров’я цивільного населення, насамперед дітей, внаслідок військових дій чи збройних конфліктів; збільшення кількості дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які виховуються в інтернатних закладах, а також сімей з дітьми, які перебувають у складних життєвих обставинах, на сучасному етапі є одними з основних загроз національним інтересам і національній безпеці України (зміни до статті 7).

Перелік основних напрямів державної політики з питань національної безпеки України розширено зокрема такими напрямами:

– забезпечення захисту цивільного населення, насамперед дітей, під час воєнних дій чи збройних конфліктів;

– створення ефективної системи забезпечення реалізації прав дитини,

– забезпечення створення умов для повноцінного життя і розвитку дитини, її безпеки та благополуччя, зростання в сімейному оточенні.

Крім того, законопроектом вносяться зміни до Закону України “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики”, за якими забезпечення особливого піклування про дитину та реалізації її прав визначається як принцип внутрішньої політики (зміни до статті 2). Відповідно розширюється зміст основних засад внутрішньої політики у соціальній та гуманітарній сферах (зміни до статей 8, 10), зокрема:

  • недопущення насильства стосовно дітей, залучення їх до найгірших форм дитячої праці, втягування у злочинну діяльність;
  • запобігання соціальному сирітству та інституціалізації дітей, зокрема, шляхом розвитку системи соціальних послуг для сімей з дітьми, а також системи послуг раннього втручання з метою запобігання відмовам батьків від новонароджених дітей з вадами розвитку;

Деінституціалізація дітей — це процес реформування системи догляду за дітьми, заснований на принципі найкращих інтересів дитини, визнанні пріоритету сімейного виховання та шкоди таких форм догляду як дитячі будинки й інтернати.

За статистикою, система інституційного догляду (інтернати) нищівно впливає на психіку дитини, що призводить до великих проблем як окремої особистості, так і суспільного устрою. В ній зазначено, що 20 % випускників інтернату мають судимість, 14 % заробляють на життя проституцією, 10 % здійснюють самогубство протягом двох років після закінчення, і тільки 10 % нормально інтегруються в суспільство.

Головний принцип деінституалізації – надати дитині право знаходитися не в таких обмежених умовах існування, як дитячі будинки та інтернати, вести нормальний спосіб життя і жити настільки незалежно, наскільки вона здатна.

На меті – здійснити реформування закладів інтернату; забезпечити пріоритетність влаштування кожної дитини в умови сім’ї або в умови, максимально наближені до сімейних.

В ході таких реформ сім’я отримує послуги та допомогу, що сприяє її збереженню і повноцінному дитячому розвитку; усиновлення або сімейні форми альтернативного догляду стають пріоритетом влаштування дітей, що втратили батьківське піклування з причин сирітства, насильства чи недбалого ставлення батьків; інституції перепрофільовуються в центри надання спеціалізованих послуг або закриваються.

Прийняття даного законопроекту сприятиме забезпеченню соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебувають під опікою чи піклуванням, у прийомних сім’ях та дитячих будинках сімейного типу створенню передумов єдиного механізму виплати державної соціальної допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування.

  • забезпечення проведення комплексних заходів щодо національно-патріотичного виховання дітей та молоді, формування активної громадянської позиції та залучення їх до суспільного життя;
  • розвиток інклюзивної освіти.

Інклюзивна освіта – гнучка індивідуалізована система навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в умовах масової загальноосвітньої школи за місцем проживання.

Згідно з ЮНЕСКО інклюзивне навчання – це «процес звернення і відповіді на різноманітні потреби учнів через забезпечення їхньої участі в навчанні, культурних заходах і житті громади та зменшення виключення в освіті та навчальному процесі».

 Метою інклюзивного навчання є покращання навчального середовища,  в якому вчитель і учні відкриті до різноманіття, де гарантується забезпечення потреб учнів і повага до їх здібностей та можливостей бути успішними.

Інклюзивне навчання означає, що всі учні можуть навчатися в школах за місцем проживання, в загальноосвітніх класах, в яких в разі необхідності їм буде надаватися підтримка як у навчальному процесі, так і з перепланування школи, класів, програм і діяльності з тим, щоб всі учні без виключення навчалися і проводили час разом.

Інклюзивне навчання:

  • Ґрунтується на правах людини і принципах рівності.
  • Спрямоване на всіх дітей і дорослих, особливо тих, хто є виключеним з загальної системи навчання.
  • Це процес усунення бар’єрів в системі освіти та системі підтримки.

Основа інклюзивного навчання полягає у тому, що всі учні:

  • Можуть навчатися різними методами і в різний період часу.
  • Мають індивідуальні здібності й особливості.
  • Хочуть відчувати, що їх розуміють і цінують.
  • Мають різне походження і бажають, щоб їх відмінності поважалися.
  • Пізнають скрізь.

Організація інклюзивно-освітньої платформи у звичайній школі чи то дитячому садку дає можливість дітям із інвалідністю не замикатися у собі, не боятися світу і не комплексувати стосовно своєї інакшості.

Інклюзивна освіта надзвичайно актуальна для України, адже вона демонструє не тільки успіхи психологічного чи навчального розвитку дитини з інвалідністю, вона ще й показує рівень громадянського суспільства, держави, людської толерантності.

Після прийняття Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій безпеки дітей” буде розпочато роботу над новими профільними законами та нормативно-правовими актами щодо втілення в життя основних напрямів державної політики з питань національної безпеки України та посилення державних гарантій безпеки дітей від зовнішніх і внутрішніх загроз у всіх сферах життєдіяльності.